Given

Уенояма Ріцука розчаровується в усьому, що колись його надихало. Навіть гра на гітарі, яка захоплювала хлопця змалечку, більше не викликає жодних емоцій. У намаганнях відгородитися від цієї порожнечі в школі він знаходить таємний прихисток у закутні на сходах: там можна солодко подрімати на перерві й хоча б ненадовго втекти від остогидлої рутини. Та цього разу його схованку зайняв хтось інший — незнайомець із дорогезною зламаною гітарою в обіймах. А втім, з’ясовується, що Мафую Сато, відлюдькуватий і дивакуватий підліток, анітрохи не володіє інструментом, що його не випускає з рук. Ріцука пропонує хлопцеві допомогу, проте й не здогадується, що, наново натягуючи металеві струни, мимохіть зачіпає найпотаємніші струни чужого серця. Один зіграний акорд — і Мафую ладен на все, аби Ріцука навчив його грати. От тільки який у тому сенс? Мафую не горить музикою, та й сам Ріцука боїться брати на себе таку відповідальність і не має охоти панькатися з новачком. Але варто лише Сато заспівати, як увесь звичний світ Уеноями перекидається догори дриґом. Юний геній із надзвичайним голосом і гітарист із багаторічним досвідом за плечима. Привиди минулого й надія на світле майбутнє. Вибухова суміш, чи не так?

Із появою Мафую все в гурті пішло шкереберть. Ріцука місця собі не знаходить… Що більше обмірковує, то чіткіше розуміє: до вокаліста він має аж ніяк не дружні почуття. І от тепер музичний геній безбожно лажає на кожній репетиції, бо як тут зосередитися на струнах, грифах та акордах, коли серденько аж тьохкає?.. У намаганнях розплутати химерну павутину переживань Уенояма й не помічає, як зривається на друзях. А Мафую, до слова, і без того не солодко: концерт на носі, а хлопець досі не може вичавити із себе ні рядочка для майбутньої пісні. Зрештою, майже неможливо дібрати потрібні слова, коли й гадки не маєш, що саме хочеш сказати. За тиждень до першого виступу Каджі приймає непросте рішення — поставити діяльність гурту на павзу. Чи стане цього часу, аби зазирнути в очі власним страхам та допомогти один одному здолати їх?